Павлович forever!

Против Мостового («Зеркало недели») и его «моралистов» объединились «рыцари объективности»

Роман БАРАШЕВ

22 марта в штаб-квартире общественной правозащитной организации «Объединение Богдана Хмельницкого» (не имеет никакого отношения к историческому персонажу, но возглавляется нашим современником Богданом Хмельницким) был проведен круглый стол по вопросам защиты прав украинских журналистов. На повестке дня стояла деятельность так называемой «Комиссии по журналистской этике» (далее – Комиссия), которую возглавляет редактор газеты «Зеркало недели» Владимир Мостовой.

В сентябре прошлого года эта Комиссия вынесла «общественное осуждение» автору «2000» из-за статьи «Фокусы профессора «пи-аса», – первого материала в отечественных СМИ, в котором развенчивался созданный проходимцем (благодаря тем же СМИ и др. организациям) образ медицинского гения с феноменальной памятью.

Сегодня следствие по «доктору Пи» Андрею Слюсарчуку продолжается, из Львовского СИЗО его собираются этапировать в Киев. Начальник Главного следственного управления МВД генерал-майор милиции Василий Фаринник рассказал корреспонденту УНН: «во время досудебного следствия достоверно установлено, что обвиняемый Слюсарчук использовал заведомо подложные документы о получении им медицинского образования в Российской Федерации, а также ученых степеней и научных званий. Сейчас устанавливается круг лиц, которые способствовали ему в этом».

За круглым столом собрались представители газет «Юридичний вісник України», «ВВ», «Правдошукач» (редакторы и журналисты этих изданий также получили «порицания от Мостового»), правозащитники, юристы и ваш покорный слуга.

Авторство идеи – создать альтернативное злополучной Комиссии общество – принадлежит редактору «Правдоискателя» Юрию Шеляженко. Общество с долей иронии названо «Колегією лицарів об‘єктивності» (КОЛО), и его первое заседание увенчалось принятием решения коллегии по поводу «дела Слюсарчука», которое было направлено в Комиссию Мостового.

Что, надо сказать, стало для меня полной неожиданностью: я узнал о существовании «рыцарей» и ознакомился с их решением за день до круглого стола.

Замечу, что со времени обнародования статьи в «2000» касательно Слюсарчука («Фокусы профессора «пи-аса») в июне прошлого года и открытого письма автора статьи Владимиру Мостовому в октябре это, пожалуй, первая совместная реакция представителей СМИ, общественных организаций, юристов по данному вопросу.

Был приглашен на круглый стол коллегии и Владимир Мостовой, но не пришел ни он, ни другие представители Комиссии.

КОЛО уже выпустило печатный информационный бюллетень, опубликовав в нем принятые решения и проекты новых, голосование по которым проводится в открытом режиме в сообществе КОЛО на Фейсбуке, здесь же можно ознакомиться с полным содержанием бюллетеня).

Заказное осуждение. Выступления на круглом столе (с незначительными сокращениями и минимальной литературной правкой)

Главный редактор газеты «Правдоискатель» Юрий Шеляженко: В народі кажуть, що добра людина добивається свого вірою і правдою. Соціологи установили, що конституціям, яким люди найбільше довіряють, є ЗМІ та церква. І журналіст, передаючи людям інформацію, має бути перед усім чесним.

Донедавна я вважав, що в Україні є інституція, яка опікується цими питаннями. Ця інституція активно піариться, вони пишуть підручники з журналістської етики, у них є сайт, де вони активно засуджують всіх, хто не поділяє їхніх формалістичних підходів. Це так звана Комісія з журналістської етики, яка нещодавно прийняла абсолютно одіозне рішення стосовно обілювання репутації знаменитого доктора Пі, нашого українського доктора Менгеле – Слюсарчука.

В той час, як чесні журналісти, зокрема з «2000» та «Робітничої газети», розкривали людям очі на діяльність цієї людини, яка зараз знаходиться під слідством за серйозними кримінальними звинуваченнями, Комісія зауважувала журналістам, що вони неправі, тому що не взяли коментарів у Слюсарчука, і оголосила їм за те, що написали цілком справедливі статті (на основі офіційних документів і свідчень людей), так званий громадський осуд. Це була остання крапля.

Якщо до того ще були надії, що Комісія буде опікуватися підвищенням журналістських стандартів, то після рішення по Слюсарчуку стало ясно, що її діяльність направлена на щось інше. Їхні мотиви можуть полягати у тому, що у ЗМІ, пов‘язаними з керівництвом цієї Комісії, з‘являлися дуже схожі на замовні статті з рекламою пана Слюсарчука про його видатні досягнення.

На відміну від кулуарної діяльності Комісії ідея КОЛО полягає саме у відкритості, що гарантує демократичність і чесність рішень. Ми турбуємось про честь – це найважливіше, але, згідно з настановою героя фільму «Тот самый Мюнхгаузен», ми не робимо це з серйозним обличчям, а презентуємо цей проект з самоіронією. Хоча в будь-яку мить ми готові зорганізуватися у громадське об‘єднання.

В інформаційному бюлетені опубліковано вже 7 проектів рішень, 6 з них стосується необ‘єктивності Комісії.

Владимир Шаров, главный редактор «Юридического вестника Украины»: Наша газета існує вже 15 років. За цей час в нас було багато правових конфліктів з тими, про кого ми писали. Нас запрошували до суду – всі суди ми виграли. Всі матеріали писали і будемо писати на підставі документів та свідчень людей.

За цей час не було такого, щоб хтось висловлював зауваження стосовно етичних аспектів наших публікацій. Тому для мене стала приголомшливою сама процедура запрошення на засідання комісії, коли навіть не поцікавились моїм розпорядком дня. Звичайно, я відмовився.

А як зрозуміти факт винесення громадського осуду на тій підставі, що жінка, про яку ми писали критичний матеріал, звернулася до Комісії через рік, заявивши, що її оббрехали? В тому, що їй на обмірковування знадобився рік, я вбачаю корупційний момент. Ця пані вже зверталася до суду з цього приводу, і в позові їй відмовили. Тоді вона вирішила підкріпитися рішенням Комісії, мабуть, для ще одного суду.

До речі, пана Володю Мостового я знаю дуже давно, років з 30. Ще з того часу, коли він працював у «Вечірньому Києві», «Прапорі комунізму». Тоді він мав чимало клопоту зі своїми кондовими публікаціями, в яких теж легко вгледіти порушення етики. Я вже не буду казати про процес переоформлення газети «Дзеркало тижня» в «Дзеркало тижня. Україна» – це окрема тема, але і в ній вбачається чимало моментів, алогічних з точки зору моралі та етики.

Не знаю, хто «підгодовує» цю Комісію, але її діяльність викликає у мене спротив. Не бачу морального права, щоб Комісія повчала мене і журналістів моєї газети. Ми не повинні прислухатися до її бачення, якою може бути етика. Кожна людина, котра взяла перо, а тим більше професійні журналісти, мають право висловлювати свої думки і судження з приводу тих фактів, які вони аналізують. І ніхто не має права затикати нам рота. Це може зробити тільки суд, який має законодавчу основу для такої діяльності.

Роман Барашев: Прежде всего, хочу поприветствовать инициативу создания «Коллегии рыцарей объективности». Мне эта идея понравилась. Я изучил текст решения КОЛО по делу Слюсарчука и по поводу Комиссии Мостового. Мне особо импонирует, что организация «рыцарей» преподносит себя в несколько ироническом ключе, со своеобразным стёбом – и вспоминается не только Мюнхгаузен, но и донкихоты, которых современному обществу явно недостает. В плане самоотверженной борьбы. Желаю держаться на уровне.

Но все-таки выражу сожаление за несколько запоздалую поддержку автора публикаций в «2000» в связи с этой историей. За все время со дня вынесения Мостовым «порицания» за мои разоблачения деятельности Слюсарчука в сентябре прошлого года (к слову, я не знаю, подписывали ли его другие члены Комиссии, поскольку в редакцию пришел «документ» за подписью только Мостового), журналисты других СМИ эту тему не замечали.

Что касается самого решения. Вначале я воспринял его несерьезно – мол, дописался, редактор чужого издания вызывает меня на ковер, все ли с ним в порядке? Но после того как последовало обращение Слюсарчука в суд по поводу публикации в «2000», мне дали понять, что этот «документ» может быть использован в ходе судебных разбирательств против меня и моей газеты.

Напомню, что тогда в этой теме создался некий информационный вакуум, дальнейшие расследования в СМИ, касающиеся этого проходимца, начались позже – и остается только догадываться, чем бы это «осуждение» могло для меня обернуться.

Убежден, в отношении меня совершен, называя вещи своими именами, просто подлый поступок со стороны старшего коллеги. Я моложе Владимира Павловича, но и в журналистике не первый день, и все-таки считал его заслуженным, авторитетным журналистом, возглавляющим весомую газету, – пусть я редко обращаюсь к ее статьям. Но даже по прошествии продолжительного времени, когда все уже поняли, что 30 млн. цифр человек запомнить не может и за полгода нельзя научиться выигрывать у шахматной программы гроссмейстерского уровня – от него не прозвучало ни сожаления, не извинения. Даже устного. Полагаю, таким образом человек просто ставит крест на своей репутации.

Может, Мостовой и думал, что его «осуждение» прозвучит как-то незаметно, но те, кто обращался к нему по поводу защиты Слюсарчука безусловно, хотели, используя его «вердикт», оказать давление на журналиста, запугать его. Впрочем, расследование этой истории продолжается, и теперь уже юристам предстоит выяснить в правовом ключе, оказывалось ли на меня давление.

Наталья Сидорова, «ВВ», руководитель публицистического проекта «Коррупция по-украински»: Я зіткнулась з цією конторою півтора року назад, і свою історію хочу розказати з кінця. Вийшовши звідти, я надіслала на ім‘я секретаря Комісії есемеску – прошу надати мені протокол засідання для ознайомлення, внесення зауважень, доповнень, заперечень, підписання або оскарження. Двічі зателефонувавши, отримала відповідь, що протокол вони надати не можуть, тому що це – їхня внутрішня документація.

Я написала заяву до Генеральної прокуратури про незаконну діяльність Комісії, щоб вона порушила кримінальну справу за грубе втручання організації в журналістську діяльність. Прокуратура відписала мені, щоб я зверталася до суду.

Кого з журналістів це безпосередньо не зачепило, той не знає ні про існування Комісії, ні про її так звані рішення, ні про те, як ці засідання відбуваються.

Хочу підняти настрій – розкажу, як це відбувалося в моєму випадку. Зі мною прийшла група осіб, яких Мостові там не гадали побачити – родичі героя публікації, з села, дебелі такі. Мостовий виглядає з-за дверей, каже – заходьте по одному.

Заходжу, бачу стіл, заставлений їжею. Напитків не було, але обличчя були вже «слегка румяные». А з вусів пана Батога звисали крихти.

Крім Мостового, Вересня і Батога, я не знала нікого. Хоч вони вважають, що «люди, знані в суспільстві – є членами цієї комісії». Хто з них знаний? Мостовий почав віщати, чи всі читали публікацію. Так, так, так. До мене: як ви могли?.. А я принесла з собою талмуд судових рішень – все, що було використано в публікації.

Коли я стала зачитувати аргументацію, Мостова каже: «Это круто!»

На що мій юрист відповів: «Пішли звідси. Це взагалі отстой».

Вашу «лицарську» ідею підтримую побіжно. Пропоную більш серйозний підхід. Навіщо це листування? Ми що їх визнаємо? Я їх не визнаю. Але коли є вже такий орган, як Комісія, його треба реорганізувати, створивши правильний в загальноукраїнському масштабі. Такий дуже важливий орган є в кожній країні. Треба взяти за основу Кодекс журналістської етики, зібрати загальнонаціональний форум з представниками усіх ЗМІ, починаючи з регіональних, обрати легітимне керівництво. Цей орган ми повинні поставити на служіння журналістиці.

Пропоную написати колективну заяву з перевірки рахунків цієї Комісії, мені здається, там «попахивает донорством», а коли прокуратура побачить, що мова йде про гроші, вона займеться перевіркою.

Юрий Шеляженко: Підкреслюю: КОЛО залишає за собою право реорганізуватися в громадську організацію. Ми працюємо над цим. І недарма виготовили штамп і підготували юридично коректні документи, бо наші наміри серйозні.

Стосовно легітимності Комісії. Вона існує як громадська організація і представляє тільки її членів. Коли я судився з Комісією, мені вдалося через суд отримати їхній статут. Як вони піаряться? Кажуть, що нас обрав з‘їзд підписантів Кодексу етики українського журналіста, але в статуті написано, що вони самі себе обирають!

Я знаю багато журналістів, які купилися на гасло «журналістська етика». Пішла з цієї Комісії Наталя Лігачова, але публічно не протестує. І я скажу, чому – гранти. Комісія на гранти видає підручник, практикум для студентів. До речі, схвалений МОН. Так, в Комісії є група осіб, які пилять гранти. І журналісти, які теж працюють на гранти, змушені бути лояльними до своїх колег-грантоотримувачів.

Фото сайта sprotiv.org

Владимир Шаров: Маленька красномовна ілюстрація: в приміщенні так званої Комісії розміщено бюст, стилізований під обличчя пана Мостового. Він викликає якісь постмодерново-застійні емоції, і під цим бюстом написано «Павлович forever».

Наталья Сидорова: Він на бюсті цілком вдоволений життям, а бюст, що характерно, – стоїть на сейфі.

Клим Братковский, адвокат: Решение комиссии, которое касалось Романа Барашева, абсолютно необъективное и предвзятое. Зная деятельность «профессора Пи», можно говорить, что решение имеет заказной характер.

В журналистской среде этот орган воспринимается как имеющий определенные полномочия и влияние, и некоторые журналисты его даже боятся. Но если копнем глубже, то увидим, что это всего-навсего общественная организация, и ее задача заключается в защите прав и интересов ее членов. В законе об общественных организациях нет ни слова, что они могут мониторить СМИ, выносить свои решения.

По сути их деятельность сводится к третейскому суду. На Украине есть закон и о третейском суде, есть такое понятие, как третейское соглашение – когда стороны дают согласие на принятие регламента касательно судей, которые будут выносить решения. Комиссия присвоила себе эти полномочия (но они не отражены в их уставе), и осуждение коллег, которым они занимаются, выдавая себя за легитимный орган, не является этичным по своей сути. Речь идет о посягательстве на свободу журналисткой деятельности.

Есть все основания обращаться в Генпрокуратуру с целью пресечения такой деятельности – о вынесении решений на основании «Этического кодекса украинского журналиста» в отношении третьих лиц, которые не являются членами этой общественной организации, ни даже подписантами. Нет законов и нормативных актов, позволяющих общественной организации возлагать на себя такие функции. Нет этого и в международных актах, в частности – в Европейской конвенции по защите прав человека, на которую они ссылаются.

Богдан Хмельницкий: Я бы вообще не называл это образование Комиссией, а назвал бы шутами гороховыми, если говорить прямо. Считаю, что пора перейти от защиты к нападению. Какую форму принять? Создать другую комиссию, которая состояла бы из порядочных людей? Но не станет ли это «эхом Сталина», когда создавались какие-то свои «творческие союзы» для того, чтобы клеймить позором своих же коллег? А эта Комиссия именно этим и занимается: нападает на неугодных людей, которые борются с беззаконием.

Наталья Сидорова: Предлагаю также направить в Посольство США коллективное обращение или журналистский запрос на тему, получает ли эта комиссия гранты и на что их использует?

Роман Барашев: Кстати, не стоит забывать, что председатель Союза журналистов Украины также входит в эту Комиссию.

Выскажу свою точку зрения, что, решая проблему именно в предложенном ироничном ключе, в рамках рыцарского клуба, еще можно говорить об объективности, а как только заведутся печати и бланки, тут же ваши рыцари начнут выносить несправедливые решения.

Впрочем, шутки шутками, а для меня, например, явилось открытием, что эта работа проводится на гранты. И если мы совместим конструкцию, начав с бывшего президента Ющенко, который подписал указ о создании института мозга, имея в виду Слюсарчука, что требовало, извините, 5 млн… Не является ли Комиссия тем коррупционным механизмом, который заставляет принимать высокопоставленных лиц весьма спорные решения?

Денис Цыпин, глава юркомпании «Центр конфликтологии права»: В застойные времена был анекдот. Как у нас китайцы выиграют войну? Объявят войну, сдадутся в плен, один миллион, второй, четвертый… Кормить станет нечем, и СССР развалится.

То же самое можно сделать и с этой Комиссией – журналисты подадут заявления, войдут в состав и переизберут органы совершенно открытым путем. Таких прецедентов – масса. Если кого-то не примут, значит, они нарушат свой устав и можно начинать процедуру по ликвидации Комиссии.

Владимир Шаров: Готов немедленно написать такое заявление.

Денис Цыпин: Когда я зашел на сайт Комиссии, то вначале воспринял ее уважительно. Комиссия. Наверное, предусмотрена законами об информации и о СМИ. Думал, есть какой-то государственный шаблон, по которому, скажем, работает, Общество защиты прав потребителей. Кстати, на сайте Комиссии не сообщается, что это общественная организация, и теперь я понимаю, что группа людей, которая захватила титул оценщиков этических норм журналистов – просто аферисты.

Даже в Уголовно-процессуальном кодексе написано, что суд оценивает доказательства на основании своего внутреннего убеждения и руководствуясь законом. То есть, внутренние убеждения ставятся на первое место, доказательства оцениваются не каким-то практическим, механическим способом, а на основании внутренней уверенности, что вот это – правда, а это – неправда.

Если нужно отстоять честь, достоинство, репутацию – существует суд. Эта Комиссия захватывает рынок моральности, внутренней оценки. Когда потерпевшая сторона обращается в суд о защите чести и достоинства и суду потребуются консультации специалистов, к сожалению, члены этой Комиссии могут сделать выводы, которые будут иметь значение для суда. Могут повлиять на внутренние убеждения судьи.

Если кто-то от них придет в суд и скажет – это надо осудить как аморальность, как поступит судья? Он – живой человек и обязан прислушаться к мнению авторитетного журналиста, а тем более к журналистскому объединению. Так что деятельность этой комиссии является пагубной для самих журналистов.

А самый лучший способ – из этой комиссии сделать фарс, когда много комиссий выносят массу разнообразных решений, и ни одна не сможет натянуть на себя это одеяло.

Роман Барашев: Не могу согласиться с мнением Дениса Цыпина, что идет захват рынка правды. Здесь наблюдается захват рынка лжи. И поскольку в ответном письме Мостовому я уличил газету в явном плагиате (впрочем, можно трактовать и как перепечатку то, что в уста Слюсарчука вкладывались слова совсем другого человека), и на этот счет тоже никакой реакции со стороны редактора не было, это только подтверждает захват рынка лжи и аморальности.

Документально (с сокращениями)

Про необ'єктивність та образливий характер тексту «Рішення Комісії з журналістської етики щодо заяви А. Слюсарчука»

ІМЕНЕМ ОБ’ЄКТИВНОСТІ

РІШЕННЯ

18 березня 2012 року Колегія лицарів об’єктивності у складі: В. Гладчука, В. Ковтуна, О. Місюри, В. Тригуба, Д. Федоренка, Ю. Шеляженка, В. Ясиновського, за участі опонента – лицаря об'єктивності С. Горбачова, розглянувши текст «Рішення Комісії з журналістської етики щодо заяви А. Слюсарчука» –

З’ЯСУВАЛА:

У мережі Інтернет опублікований текст під заголовком «Рішення комісії з журналістської етики щодо заяви А. Слюсарчука» за підписом Голови Комісії з журналістської етики В. Мостового.

Зі змісту розглянутого тексту вбачається, що він загалом має оціночний характер і присвячений негативній оцінці публікацій журналістів (Р. Барашев, «Фокусы професора «пи-аса»; В.Богун, «Великий комбінатор») з позицій, викладених у тексті «Етичний кодекс українського журналіста».

Розглядаючи «Рішення Комісії з журналістської етики щодо заяви А. Слюсарчука», Колегія також взяла до уваги:

– численні публікації газети «Експрес» та інших ЗМІ, відповідно до результатів пошуку в мережі Інтернет за ключовими словами «Андрій Слюсарчук» щодо діяльності А. Слюсарчука, його арешту та розслідування Головним слідчим управлінням МВС кримінальної справи, у якій він притягнутий як обвинувачений у шахрайстві;

– зміст статті Р. Барашева «Фокусы профессора «пи-аса», у якій наведено низку критичних висловлювань громадян, зокрема фахівців про «надзвичайні здібності» Андрія Слюсарчука (відгуки гросмейстерів Георгія Тимошенка та Сергія Шипова про ошуканство Слюсарчука під час гри в шахи; відгук кандидата біологічних наук Андрія Чернінського, в якому наведено обґрунтовані сумніви щодо законності присвоєння Слюсарчуку вченого звання професора; відгук кандидата медичних наук Юрія Педаченка про плагіат Слюсарчука та його скандальну славу серед нейрохірургів);

– зміст статті В. Богуна «Великий комбінатор», у якій вказано на розбіжності у твердженнях Андрія Слюсарчука про його освіту, наведено факти плагіату з боку Слюсарчука, процитовано питання критичного характеру щодо показаних ним фокусів, його освіти, професійної діяльності, які залишилися без відповіді під час його інтернет-конференції;

– зміст відгуків журналістів на розглянутий текст (В. Богун, «О журналистской этике и шарлатанстве»; Р. Барашев, «Вы верите в воскрешение мертвых, Владимир Павлович? Открытое письмо председателю Комиссии по журналистской этике, экс-главреду газеты «ЗН» г-ну Мостовому»), в яких стверджується про необ’єктивність розглянутого тексту, піддається сумніву моральне право Комісії з журналістської етики та її голови В. Мостового судити колег, вказується на відсутність відкритості та змагальності процесу розгляду скарги А. Слюсарчука, наводиться достовірний факт публікації газетою «Дзеркало тижня. Україна» «інтерв’ю» Слюсарчука під заголовком «Мозок можна накачати, як будь-який м’яз», у якому відповіді Слюсарчука представляють собою плагіат відповідей з інтерв’ю угорського вченого Юрія Бужакі журналу «У світі науки»;

– власну декларацію автора розглянутого тексту про те, що «Комісія не мала на меті перевірку достовірності фактів, наведених у публікаціях журналістами», яку Колегія не піддає сумніву;

– текст «Етичний кодекс українського журналіста» як низку оцінок, що відображають певну версію норм поведінки журналіста і мають рекомендаційний характер.

Колегія лицарів об’єктивності погоджується із Р. Барашевим у тому, що журналіст не зобов’язаний спеціально здобувати для включення до критичної публікації, що готується, коментарі від осіб, у діях яких обґрунтовано вбачаються ознаки складу злочину.

Підтримуючи таку позицію, Колегія виходить з того, що:

– право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, гарантоване статтею 34 Конституції України, передбачає, зокрема, свободу критики у вільній формі;

– публікація критики без попереднього здобуття коментарів критикованої особи може захистити життя та здоров’я журналіста та право суспільства на повну та об’єктивну інформацію, оскільки впливові особи, які систематично витрачають чимало коштів та зусиль на створення собі доброї слави, а також представники криміналітету, злочинна діяльність яких можлива лише за умов негласності, часто побоюються критики та сприймають її як загрозу власному способу життя, а тому готові піти на злочин проти журналіста, вдатися до морального тиску або інших незаконних засобів впливу, аби відвернути оприлюднення критики та привернення уваги суспільства і правоохоронних органів до їх діяльності;

– суспільство достатньо захищене від необ’єктивної критики та неправдивих повідомлень про злочини у ЗМІ (по-перше, на необ’єктивне повідомлення про злочин може бути публічно оголошене заперечення відповідно до гарантій свободи слова, встановлених статтею 34 Конституції України; по-друге, право на відповідь та на спростування недостовірної інформації про особу зафіксоване статтею 277 Цивільного кодексу України і охороняється судом; по-третє, об’єктивно діє суспільний інститут репутації журналістів та ЗМІ), тому журналісту нема потреби ризикувати своїм життям і здоров’ям, намагаючись отримати відгук до критичної статті від можливого злочинця у якості додаткової гарантії об’єктивності інформації.

З розглянутих матеріалів вбачається необ’єктивною інформація, що міститься у нічим не підтвердженому і не конкретизованому твердженні в перевіреному тексті про нібито отримання журналістами «документальних спростувань» опублікованої ними критики.

Колегія лицарів об’єктивності зауважує Комісії з журналістської етики про непослідовність її оцінок, оскільки, не перевіряючи (за її власним запевненням) достовірність фактів, викладених у публікаціях журналістів Р. Барашева та В. Богуна, Комісія з журналістської етики принципово не могла робити висновки про те, чи спростовують ці факти будь-які надані А. Слюсарчуком документи, якщо такі документи взагалі були надані.

З розглянутих матеріалів вбачається оцінкою твердження «журналісти Р.Барашев та В.Богун при підготовці матеріалів щодо А.Слюсарчука порушили наступні норми Етичного кодексу українського журналіста: ст. 9. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. ст.10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів».

Колегія лицарів об’єктивності не погоджується з цією оцінкою:

– ознайомлюючись зы статтями Р. Барашева «Фокусы профессора «пи-аса» та В. Богуна «Великий комбінатор», Колегія виявила відсутність в цих текстах будь-яких ознак свідомого введення в оману читача шляхом змішування фактів, суджень та припущень і водночас жодного прикладу такого змішування не наведено у перевіреному тексті;

– у перевіреному тексті відсутні конкретні відомості про те, чому точки зору опонентів, на думку автора перевіреного тексту, представлені не збалансовано, тобто, які саме заздалегідь відомі Р. Барашеву чи В. Богуну суттєві факти або точки зору опонентів по темі їх критичних публікацій не були включені журналістами у критичні публікації про А. Слюсарчука.

Колегія лицарів об’єктивності зауважує Комісії з журналістської етики про голослівність та формалістичність її критики на адресу Р. Барашева та В. Богуна. Колегія лицарів об’єктивності зауважує Комісії з журналістської етики про неприйнятність застосування рекомендаційних приписів Етичного кодексу українського журналіста у власній суб’єктивній та небезспірній інтерпретації як нібито загальноприйнятих норм поведінки українського журналіста.

З розглянутих матеріалів вбачається оцінкою твердження «Беручи до уваги очевидність порушення етичних стандартів української журналістики, Комісія оголошує журналістам Р.Барашеву та В.Богуну громадський осуд».

Колегія лицарів об’єктивності не погоджується з такою оцінкою, оскільки ця оцінка вбачається безпідставною образою, нічим не виправданим посяганням на честь, гідність та ділову репутацію журналістів Р. Барашева та В. Богуна.

З розглянутих матеріалів вбачається, що перевірений текст в цілому присвячений критиці публікацій журналістів Р. Барашева та В. Богуна за відсутності фактичних підстав для критики і на підставі оцінок, з якими Колегія лицарів об’єктивності не погодилася.

ВИРІШИЛА:

Визнати текст «Рішення Комісії з журналістської етики щодо заяви А. Слюсарчука» необ’єктивним в цілому.

Заперечити цей текст, вважати його зміст нікчемним і таким, що не має жодної юридичної та моральної сили.

Зауважити, що безпідставними образливими висловлюваннями на адресу журналістів Р. Барашева та В. Богуна автори тексту, Комісія з журналістської етики та її голова В. Мостовий завдали непоправної шкоди своїй репутації.

Запропонувати Комісії з журналістської етики відмовитись від тексту «Рішення Комісії з журналістської етики щодо заяви А. Слюсарчука».

Звернути увагу Комісії з журналістської етики на неприпустимість вирішення етичних питань за формальними ознаками та втручання у творчу свободу журналіста, включаючи вибір ним джерел інформації.

Це рішення може бути переглянуте за заявою про нові обставини справи.

Лицарі об’єктивності: В. Гладчук, В. Ковтун, О. Місюра, В. Тригуб, Д. Федоренко, Ю. Шеляженко, В. Ясиновський.

Секретар: Ю. Шеляженко.

Окрема думка лицаря об’єктивності Віктора Тригуба

Відповідно до частини 1 статті 27 Кримінального кодексу України, співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Пособниками є, зокрема, особи, які свідомо сприяли приховуванню злочину.

Вважаю, що у разі доведення судом злочинів А. Слюсарчука суд має перевірити, з яких мотивів покривали явного злочинця голова Комісії з журналістської етики Володимир Мостовий та члени Комісії з журналістської етики Валентина Самар, Валерій Іванов, Ігор Лубченко, Леонід Капелюшний, Євген Федченко, Тарас Возняк, Тетяна Котюжинська, Михайло Батіг, Сергій Гузь, Тарас Кузьмов, Світлана Кабачинська, Василь Бедзір, Анатолій Жупина, Сергій Штурхецький.

Припускаю, що ці люди не безкоштовно робили янгола з крильцями з А. Слюсарчука, знаючи, що цей пан має репутацію навіженого, який, подібно до «доктора смерть» Йозефа Менгеле, без медичної освіти вбивав людей, дірявлячи їм черепи дріллю, затягував малолітніх до збочених секс-оргій, застосовуючи заборонені психотропні препарати, доводячи до самогубства.

Якщо вони це знали, то гріш ціна в базарний день продажним «блюстителям журналістської етики».

Якщо вони навіть не поцікавилися репутацією «скаржника» – це дурість, яка гірша за злочин.

У будь-якому разі їх мовчання зараз, коли Слюсарчук вже арештований, схоже на визнання провини у власній необ’єктивності.

Окрема думка лицаря об’єктивності Юрія Шеляженка

Поширений вираз «громадський осуд», на мою думку, є юридично некоректним. Відповідно до статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Вважаю, що використання цього виразу на чиюсь адресу особами, не уповноваженими відправляти правосуддя, не тільки є образою честі, гідності та ділової репутації осіб, підданих так званому «громадському осуду», але й межує з неповагою до установчої влади народу України, який довірив відправляти правосуддя виключно судам».

Видеоверсия УНТ:

ОТ РЕДАКЦИИ

Стоит напомнить, что расследование деятельности А. Слюсарчука было начато именно в интернете: сначала в группе «Антислюсарчук», автор которой Максим Абакумов обратился за помощью в «2000». Расследование было продолжено на Форуме шахматных профессионалов и любителей, в т.ч. известными российскими и украинскими гроссмейстерами.