Относительно недавно обнаружил что мой авторский профиль на сайте Корреспондент.нет. заблокирован. Произошло это без всяких предупреждений или аргументированного объяснения своих действий со стороны администрации сайта.
Визвольні
змагання українського народу 1917 – 1921 років добігали трагічного
кінця. Восени 1920 року під ударами червоних військо Української
Народної Республіки разом з вимушеними союзниками – поляками –
відступило до Збруча. 12 жовтня польські власті дійшли згоди з
більшовицькою Росією про перемир’я, що дало змогу Семенові Будьонному
вдарити по українському війську. Воно мусило 21 листопада перейти Збруч.
26 тисяч старшин і козаків, опинившись хоч і на своїй землі, та в чужій
державі, вимушені були скласти зброю. Вони були інтерновані в
концтаборах, де терпіли нужду і голод, знемагали від епідемій, тратили
бойовий дух і вмирали.
Вождь
народов часто посещал Большой театр. Но влекла его туда вовсе не любовь
к искусству. Самые яркие из актрис главного театра страны были его
«наложницами». И среди них не только балерины Марина Семенова и Ольга
Лепешинская. Генералиссимусу очень нравились и оперные дивы – Вера
Давыдова, Валерия Барсова, Наталия Шпиллер.
По свидетельству
Ивана Гронского, журналиста и писателя, соратника и друга Максима
Горького, в середине 30-х годов генералиссимус был влюблен в балет. До
трех часов ночи задерживался у примы-балерины Ольги Лепешинской,
возвращаясь в Кремль лишь под утро. Но потом он вдруг поменял свои
пристрастия. Все чаще стал посещать оперу. Вот только долго не мог
определиться в своих предпочтениях: кто больше волнует его сердце –
лирико-колоратурное сопрано Валерия Барсова или прославленная
меццо-сопрано Вера Давыдова. Впрочем, темперамента вождя народов хватало
на обеих оперных див.
«Бурштинову кімнату» німці сховали на Поділлі. У ставці Гітлера?
Нашу давню сенсацію підхопила велика преса: спершу Комсомолка, тепер Експрес... Читайте першоджерела!
- Мабуть, одна з найбільш таємничих загадок Другої світової війни -
це зникнення легендарної Бурштинової кімнати з Царського Села, -
розповідає «КП» редактор
журналу «Музеї України», письменник Віктор Тригуб. - Серед інших статей
і книг (а написано про неї чимало) існує і така легенда: нібито в 1939
році Сталіну порадили подарувати кімнату Гітлеру - на честь дружби з
Німеччиною. Ідея вождю народів сподобалася, але реалізувати її він
вирішив по-своєму. Геніальному майстру Баранову і його учням поставили
завдання створити точну копію кімнати і менш дорогий макет. З роботою ті
впоралися якраз до початку війни - в червні 1941-го.
FEMEN
подрывает украинскую культуру, традицию и глумится над украинской
символикой, в том числе над конституционно закрепленными
символами. Напомню, активистки из FEMEN позволяют себе рисовать грудь,
ягодицы и т.д. в соответствии с цветом нашего флага, обворачиваются
флагами Украины. Их логотип - символическое изображение женской груди -
также в национальных цветах. Как можно выставлять на смех собственное
государство, культуру или традиции? Итак, кому очень выгодно падение
имиджа Украины на международном уровне и чтобы украинские женщины или
девушки воспринимались как «шмата».
Плакати Кайзерівської Німеччини Віртуальний Музей плакату України поповнився унікальною колекцією часів Кайзерівської Німеччини. Перша Світова війна, займи, перші літаки, повітряні бої, бомбардування, фронт...
Відчуйте ритм тієї епохи!
Справжньої дискусії щодо геноцидного
характеру Голодомору немає. І не може бути, бо для дискусії потрібні
факти. А фактів – катма у «конспіраторів» Голодомору, які договорюються
до того, що українці самі вмирали мільйонами (чого історія жодного разу
не фіксувала на території України навіть у Середньовіччі).
Нас щиро
переконують - створити музей у сучасних кризових умовах неможливо. Та взагалі,
все так погано, що можна нічого не робити, просто сидіти і плакати. І нам іноді
здається – досить значний прошарок населення так і робить. Просто сидять в
мережі, клянуть владу і питають зі сльозами – що ж ми за народ такий! А варто
спробувати! Як в анекдоті – хоча б купіть лотерейний білет!
Команда журналу
«Музеї України» створює вже четвертий музей. Цього разу Музей плакату України.
Хемінгуей
прожив не довге життя, але дивно насичене драматичними подіями і
глибокими переживаннями. Дійсно: він пройшов дві світові війни і
громадянську в Іспанії, полював на «велику рибу» в Атлантичному океані і
на «велику дичину» в Африці, захоплювався іспанською коридою і був її
великим знавцем.
Він був відмінним боксером, яхтсменом, плавцем, снайпером,
гірськолижником, альпіністом. Він тонко відчував і розумів людей і
природу, був на диво спостережливим і пильним. Він був чесним, мужнім і
безкомпромісним. Він працював до знесилля.
Віртуальний Музей плакату України поповнився унікальною колекцією часів Кайзерівської Німеччини.
Справжньої дискусії щодо геноцидного
характеру Голодомору немає. І не може бути, бо для дискусії потрібні
факти. А фактів – катма у «конспіраторів» Голодомору, які договорюються
до того, що українці самі вмирали мільйонами (чого історія жодного разу
не фіксувала на території України навіть у Середньовіччі). 
Нас щиро
переконують - створити музей у сучасних кризових умовах неможливо. Та взагалі,
все так погано, що можна нічого не робити, просто сидіти і плакати. І нам іноді
здається – досить значний прошарок населення так і робить. Просто сидять в
мережі, клянуть владу і питають зі сльозами – що ж ми за народ такий! А варто
спробувати! Як в анекдоті – хоча б купіть лотерейний білет!
Хемінгуей
прожив не довге життя, але дивно насичене драматичними подіями і
глибокими переживаннями. Дійсно: він пройшов дві світові війни і
громадянську в Іспанії, полював на «велику рибу» в Атлантичному океані і
на «велику дичину» в Африці, захоплювався іспанською коридою і був її
великим знавцем.