В
останній день березня, коли примхлива весняна погода розігнала всіх по
домівкам, в затишному салоні «Атрибутъ» відбулося чергове зібрання
українських поетів.
Цього разу тема літературного вечора «Ода жінці».
Березень
– це жіночий місяць. Навесні прокидається природа, повертаються
птахи, колесо життя починає свій життєвий цикл, зароджується нове
життя. На перший план виходить її величність ЖІНКА: мати, кохана, дружина, берегиня.
Чоловіки давно зрозуміли: жінки люблять вухами. Навіть птахи та звірі розважають своїх подружок, наспівуючи пісні. І
поезія – один із інструментів маніпуляції жіночою свідомістю. Чоловіки
цим спритно користуються, а ми, жінки, слухаєм, танемо і
тонемо.Наївні....
Перші музичні інструменти були ще в кам`яному
віці: в знаменитій Мезинській стоянці на Чернігівщині археологи знайшли
дивні вироби з кісток, що являють собою музичні інструменти, які
застосовувалися для супроводу танців. Це своєрідні кастаньєти, які поки
що є єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі
Східної Європи. Тут же було знайдено прадавні графічні записи музики -
тогочасні ноти. А скільки ще не розшифрованих артефактів лежать в музейних схронах? Чоловіки cпоконвіку завойовували жінок через мистецтво. Скільки існує кохання - стільки існують і поети...
Вважається,
в сучасному прагматичному світі поетичні вечори не популярні: дорогі
зали, поліграфія, немає істинних цінувальників літературного слова.
Зрештою всі графомани пішли у віртуальний простір – Інтернет забитий різноманітними літературними доробками. Але,
як виявилось, живе слово не замінить блакитне вікно монітора.
Людина - колективне творіння. Час від часу нам треба разом
збиратися і послухати один одного.
Такий експеримент провела Світлана Балагула - київська поетеса, зірка багатьох сайтів.
Живе
вона в Німеччині, але свій творчий потенціал реалізує з Україною, в
любому Києві. Інколи здається, що тут в Україні, вона проводить більше
часу ніж на німецьких просторах - туга за рідною землею все ж таки
перемагає сите, але прісне закордонне життя.
Її киплячої енергії не має меж: то вона видає книги, то знімає кліпи, то активно працює на книжкових ярмарках... А зараз на базі галереї «Атрибутъ» започаткувала літературний клуб. Кожного
місяця тут збираються молоді амбітні київські поети: почитати вірші,
послухати один одного, зрештою, просто поспілкуватися.
І ось, в
кінці березня відбулося четверте засідання, куди прийшло кілька десятків
поетів та гостей. Можливо, деякі вірші недосконалі, деякі просто не
вміють декламувати свої твори, але поети виходять і читають творіння –
це вже важливий крок до визнання.
Світлана вперше презентувала свою україномовну поезію.
Родзинками
вечора були музичні паузи, які заповнювали сучасні трубадури Мері
з Русланом та гурт Літопис – молоді, але дуже перспективні музиканти.
Вечір вийшов душевний і по-домашньому затишний.
Правда,
коли перейшли до більш неформального спілкування за келихом вина –
публіка масово зникла в мороці дощової ночі. Тверезі нині пішли
поети.
Головне, в душі залишилось свято. Поезія жила, живе і буде жити. Хай буде так!
Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу "Музеї України"
